Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2015 року м. КиївСудова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Барбари В.П.,

суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий Символ» (далі - ТОВ «Золотий Символ») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 серпня 2014 року у справі № 50/457-14/29-2012 за позовом заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до Севастопольської міської ради, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, треті особи: ТОВ «Золотий Символ», Міністерство оборони Російської Федерації, комунальне підприємство Севастопольської міської ради «Аррікон», про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року до Верховного Суду України звернулося ТОВ «Золотий Символ» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 серпня 2014 року у справі № 50/457-14/29-2012 на підставі неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про власність» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), статей 261, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також порушення норм процесуального права, внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ТОВ «Золотий Символ» надано копії постанов Вищого господарського суду України від 22 липня 2004 року у справі № 9/179-03-5364, від 6 грудня 2007 року у справі № 16-30-9/104-06-3061.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Верховної Ради України, Міністерства оборони України, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 червня 2014 року та рішення господарського суду м. Києва від 11 грудня 2013 року про задоволення позову заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України у справі № 50/457-14/29-2012, яка розглядається, Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин положення статті 86 Цивільного кодексу УРСР та статті 31 Закону України «Про власність» (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), статті 326 ЦК України, Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Угоди між Україною і Російською Федерацією про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР, підписаної 3 серпня 1992 року, Угоди між Україною та Російською Федерацією про невідкладні заходи по формуванню Військово-Морських Сил України та Військово-Морського Флоту Росії на базі Чорноморського флоту від 17 червня 1993 року, Угоди між Україною та Російською Федерацією щодо Чорноморського флоту, підписаної 9 червня 1995 року, Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, підписаних 28 травня 1997 року та ратифікованих Законом України від 24 березня 1999 року № 547-XIV, а також на підставі встановлених фактичних обставин справи погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову з огляду на те, що спірне майно є державною власністю, яке усупереч вимогам законодавства та міждержавних угод було незаконно передано до комунальної власності.

За правилами пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Допускаючи до провадження Верховного Суду України справу № 50/457-14/29-2012, Вищий господарський суд України, розглянувши доводи ТОВ «Золотий Символ», дійшов висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про власність» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), статті 392 ЦК України, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки обставини справи, що розглядається, відрізняються від обставин справ, на рішення у яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 серпня 2014 року.

Так, у справі № 9/179-03-5364, предметом позову в якій були вимоги про визнання права власності на не завершений будівництвом об'єкт, визнання недійсним договору купівлі-продажу цього об'єкта, визнання недійсним договору про порядок передачі будівлі, Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин, між іншим, положення статті 31 Закону України «Про власність», статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постановою від 22 липня 2004 року залишив без змін рішення попередніх судових інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, зазначивши про невідповідність оспорюваних договорів щодо відчуження майна вимогам закону та належність спірного об'єкта нерухомості територіальній громаді міста, представником якої є відповідна міська рада.

Не може вважатися доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права і постанова Вищого господарського суду України від 6 грудня 2007 року у справі № 16-30-9/104-06-3061, якою рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки прийняття судом касаційної інстанції такої постанови не є остаточним вирішенням спору, тому на неї не можна посилатися на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України.

Отже, наведене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію рішення у якій надано заявником, то у задоволенні заяви ТОВ «Золотий Символ» слід відмовити.

Керуючись статтями 11123 , 11124 , 11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий Символ» відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий В.П. Барбара

Судді:І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький